Москва легально і нелегально збільшує свій воєнний потенціал, а отже й свої впливи. Кремль має великі гроші з нафти й газу. І охоче їх видає на зброєння та служби. У лютому 2012 р. Владімір Путін обіцяв призначити з бюджету 775 млд. дол. на військо. Навіщо? „Щоб Росія почувалася безпечно, а наші партнери – щоб уважно прислухалися тому, що наш край має сказати” – заявив він.

З одного боку, Москва енергійно відбудовує свої збройні сили, заохочує інвестувати у себе, клопочеться про трансфери новітніх технологій, з другого ж – послаблює противників секретними операціями. Як звичайно, це – інтегровані дії, які стратегічно доповнюються. Кремль не розрізнює комерційних трансакцій і шпигунських операцій. Усе має служити державі.

Як за холодної війни

Колишня керівничка цивільної розвідки США Мішель Ван Клів недавно у „The Wall Street Journal” ствердила, що інтенсивність, з якою шпигує Кремль, повернулася до рівня з періоду холодної війни. А от щодо активних дій, – наголошує інший високий офіцер американської розвідки – Москва майже всю свою енергію зосередила на постсовєтській зоні.

Активні дії – це всякі секретні операції за винятком насильних. До класичного шпигування доходять операції політичної війни – такі, як, серед іншого, формування перцепції, – психологічної війни, економічної війни, набору й ведення класичної агентури та агентури впливу, а також – здійснювання дезінтеграції суспільств та вибраних груп, як також зацьковування видатних одиниць у державах, які визнано ворожими.

Такими операціями – вони раніше проводилися в основному на Заході, – великою мірою охоплено колишні республіки й держави табору. За інтенсивністю акцій, головною ціллю Москви являється Естонія, відтак Україна, після неї Польща, а далі – всі інші посткомуністичні держави. Такі операції потрібні Кремлю з різних причин. У дальшій перспективі йдеться про ревасалізацію колишніх бараків (держав) соціалістичного табору та совєтських республік. У ближчій – про перешкоджання у проведенні реформ, тобто у міцнішанню колишніх невільників, і про запобігання виникненню незалежного блоку держав між Балтійським і Чорним морями, який спромігся б протиставитися Москві (і Берлінові) та встановити самостійне партнерство із США. Заради таких цілей використовуються різноманітні засоби з арсеналу влади – а отже в основному зброю економічну, пропагандистську та психологічну. Все це проявляється в активних діях.

Білий Дім не стане руба Кремлеві

Звісно, старі пронози із Кремля значно перевершують конкуренцію. Як ствердив один з найбільш досвідчених офіцерів ЦРУ Джек Дзяк, шпигунські ігри пост-совєтам увійшли в кров, а Росія – це прямо „контррозвідницька держава”. Контррозвідницькі методи – це найпотужніші засоби суспільного контролю, які не вимагають насильницьких дій.

Ключ до припинення пост-совєтів – у руках США. Тільки Америка, завдяки своїм засобам та експертам, здатна ефективно протиставитися активним діям. І більше, тільки Вашингтон спроможний перейти у наступ. На жаль, Білий Дім не проявляє ні волі, ні бажання, щоб протиставитись Кремлю. До американського ж населення інформація про постсовєтську загрозу не доходить – і тому немає свідомості загроз з боку Російської Федерації, а отже немає гніву та пресу на демократично обраних представників. Тому-то політичні еліти США і надалі можуть байдики бити. Адже не так уже й давно деякі ліберальні сенатори закликали розв’язати ЦРУ, називаючи його діяльність на контрпостсовєтському полі „дурнесенькою”. Крім цього, справи, які стосуються загрози з боку Служби Закордонної Розвідки рідко появляються у змі. Останнього постсовєтського шпигуна в уряді США виявили аж 11 років тому. Арештування постсовєтських „приспаних” агентів у 2010 р. лише на мить звернуло увагу американської преси – надодачу у більшості в насмішкувато-комічній формі. Все це веде до ігнорування московської загрози.

Актуально московські шпигуни в США займаються передусім економічним шпигунством і комерційними таємницями. В основному ідеться їм про приватний сектор – адже навіть у військовій ділянці відповідні контракти обслуговують приватні фірми. Росіяни та їхні співробітники зосереджуються на новітніх технологіях.

Вулиця кремлівських шпигунів у Стшельцях Опольських

Немає потреби доказувати, скільки Совєтський Союз завдячував технологіям, які викрадено у США. Чи не всі чули про групу Розенбергів, яка здобула Сталіну таємниці ядерної зброї (мабуть, тому й досі у Стшельцях Опольських є вулиця Розенбергів). Стівен Т.Юсдін у роботі „Engineering Communism” (New Haven, CT: Yale University Press, 2005) наводить чимало інших прикладів. От, хочби роздобута у США під час ІІ світової війни система повітряної оборони з комп’ютерним керуванням вогнем, мікрохвильовим радаром та дистанційним висадником. Москві передала її сітка Розенбергів. Система функціонувала ще під час війни в Іраку у 2003 р.

Проте, в багатьох випадках совєти просто легально купували потрібну технологію (звісно, не виключаючи дій агентури впливу та інших фортелей). Напр., у 1981 р. фірма Toshiba легально продала Москві новітню технологію прокатування і молоття – а її елементи спиралися на концепцію, яку застосовано в конструкції турбін американських підводних суден. Совєти негайно ввели ці знання до своєї протипідводночовневої зброї. Технологічний трансфер із Заходу, просто, був необхідним, щоб червона тиранія могла утриматися при владі.

Нинішня Росія – продовжує совєтські традиції. Адже там – ці ж люди, ці ж установи, цей же менталітет і цей же modus operandi. Ще у 1992 р. заступник шефа контррозвідки ФБР Вейн Ґільберт перестерігав перед тим, що пост-КДБ-істи „прослизали до США, прикидаючись туристами і підприємцями, з наміром красти військову технологію”.

Звичайно, легальні трансфери технології становлять більшу загрозу, ніж розвідницькі операції. Наприклад, у 2010 р. Франція погодилась продати Росії десантне судно класу Mistral. Ціна – 750 млн. дол. за одну штуку. Mistral має стати одним із ключових елементів модернізації постсовєтського флоту. Частина одиниць мала вироблятися у Франції. Місцеві профспілки зраділи, подібно ж підприємці з політиками. Як же тут не любити Росію?

З погляду Москви, легальні комерційні операції далеко зручніші також тому, що завдяки їм Росію сприймають як „нормальну державу”. Тому влада настійно клопочеться хоча б про прийняття РФ до Світової Організації Торгівлі чи про скасування невигідних записів в американському праві – таких, як поправка Джексона-Вайніка, яка обмежує можливості легальних трансакцій з Росією з огляду на порушення прав людини (її ухвалено ще в совєтські часи). А майже кожен бажає продати Москві якнайбільше товарів, незважаючи на наслідки. І посилаються на те, що, мовляв, холодна війна закінчилась та на моральний мандат. Отож, – як пише „New York Times”, – навіть „провідні голоси опозиції” домагаються скасування поправки Джексона-Вайніка.